Анотація
Сучасний стан досліджень культури, незважаючи на різноманітність різних підходів і методів їх здійснення, характеризується пріоритетом комунікативної складової як методологічного базису, на якому може бути створена методологія, адекватна нинішньому рівню культури. Однак спроби побудови такої методології не завершились успіхом і не було накопичено необхідного феноменологічного знання з конкретних галузей культури, з одного боку, а з іншого, – не вистачало розробок з методології досліджень у гуманітарних науках. Найбільш розвиненими з цього погляду виявилися науки, які утворилися на стику лінгвістики і філософії. Це – філософія гуманітарних знань, герменевтика і сама лінгвістика. Аналіз методологічного потенціалу даних наук дає не тільки розуміння ролі комунікативної складової в дослідженні культури, але й можливість сформулювати конкретні вимоги до методолога, роль якого вже не обмежується методологічної рефлексією, а полягає в практичному залученні в формування самої комунікативної складової культурного середовища. Зрештою методолог стає «креатологом», наслідком чого є формування нових вимог до його діяльності, деякі з яких запропоновано в даній статті.
Посилання
Krivtsun, O. A. (2008). Creative consciousness of the artist. Moscow. [Іn Russian].
Foucault, M. Аrcheology of knowledge. Br.Levchenko (Ed.). Kyiv. [Іn Russian].
Galcheva, A. M. (2008). Philosophy of language. POLIT-FROM. [Іn Russian].
Girutsky, A. A. (2001). General linguistics. Minsk [Іn Russian].
Gadamer, G.-G. (1991).The relevance of the beautiful. Moscow. [Іn Russian].
Kezin, A. V. (2004). Radical constructivism: knowledge in the "cave". Weight-University of Moscow University. Series 7. Philosophy. No. 4. [Іn Russian].
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.