Особливості тематизації проблеми ідентичності у трансцендентальній феноменології та в деконструкційній філософії

Анотація

У статті аналізуються способи тематизації поняття ідентичності в трансцендентальній філософії, репрезентованої концепціями Декарта, Канта, Гусерля і Дерида як найвизначальшими віхами трансцендентальної думки. Особливу увагу зосереджено на феноменологічно-деконструкційній лінії трансценденталізму. Дослідження загалом присвячено теоретичним засновкам проблеми ідентичності. При цьому демонструється, як на теренах деконструкційної філософії відбувається перекривання теоретичних і практичних сюжетів, пов’язаних з питанням ідентичності, що цілком узгоджується із загальною для трансцендентальної настанови тенденцією до перекривання теоретичного і практичного вимірів. Пропонується певна термінологічна уніфікація, що дає можливість розглядати поняття «тотожність» та «ідентичність» як єдиний концепт, тим самим позбавляючи дискурс ідентичності від штучної редукції. Зазначається, що на трансцендентальному ґрунті відбувається взаємопроникнення таких первинно розрізнених вимірів тематизації ідентичності, як ідентичність суб’єкта й ідентичність системи. Демонструється, що проблема ідентичності є сутнісно пов’язаною з ідеєю відмінності, примат якої, своєю чергою, є однією з визначальних ознак трансцендентального підходу. Розкриваються трансцендентальні «апорії ідентичності», що випливають з кореляції між ідентичністю та відмінністю: проблема ідеального повторення та принцип ітерабельності; статус трансцендентального суб’єкта як носія ідентичності і відтак гаранта трансцендентальної системи мислення, котра базується на принципі відмінності. Пропонується розрізнення двох вимірів значення й розуміння ідентичності, один з яких керується дискурсом істинності (пов’язаний з логічним порядком), а інший – дискурсом цінності (пов’язаний з екзистенційним порядком). Визначаються три основні напрями постановки проблеми ідентичності в диридианській філософії: проблема ідентичності системи західноєвропейської філософської традиції, проблема власної філософської ідентичності Дерида, а також питання його національно-культурної ідентичності. Взаємопов’язаність усіх трьох напрямів розглядається як такий досвід теоретико-практичного узагальнення, що може правити за взірець цілісного підходу до проблеми ідентичності. Стверджується актуальність такого підходу в ситуації культурно-філософського сьогодення, коли концепт ідентичності виявляється настільки ж трендовим, як і непроясненим, і відтак потребує ретельної історико-філософської проробки.