Ключові слова
Як цитувати
Анотація
Статтю присвячено дослідженню альтернативних можливостей інтерпретації Декартової концепції cogito: як авто-референтної структури і як авто-афекційності. Контекстом аналізу виступає трансцендентально-феноменологічний ракурс погляду на картезіанську філософію як на засновок трансцендентального мотиву. Визначено роль принципу авто-референтності в трансцендентальному дискурсі. На ґрунті розгляду перспектив тлумачення картезіанського підходу, запропонованих М. Анрі й Ж.-Л. Марйоном, виявлено моменти іррелевантності авто-афекційної настанови вимогам трансцендентального мислення і втомивовано адекватність авто-референтної моделі його засадам. Авторка доходить висновку, що, попри позірну пріоритетність авто-афекційності для трансцендентального дискурсу, пов’язану насамперед з притаманною їй радикалізацією функціонального аспекту свідомості й усуненням небезпеки субстантивації cogito, закладеної в структурі авто-референтності, остання видається відповіднішою вимогам трансцендентального мислення, оскільки передбачає збереження принципу відношення-відмінності, конститутивного для трансцендентальної думки – який в умовах авто-афекційності виявляється редукованим.
Посилання
Balibar, E. (2011). «Ego sum, ego existo»: Descartes au point d'heresie. In: E. Balibar. Citoyen sujet et autres essais d’anthropologie philosophique (pp. 87-120). Paris: PUF.: 102-103
Balibar, É. (2012). Kant, critique du « paralogisme » de Descartes. Le « je pense » (Ich denke) comme sujet et comme substance. Intellectica. Revue de l'Association pour la Recherche Cognitive, 57(1): Les lieux de l’esprit, 21-33.
Boos, W. (1983). A Self-Referential 'Cogito'. Philosophical Studies: An Inter-national Journal for Philosophy in the Analytic Tradition, 44(2), 269-290.
Brinkmann, K. 1997. Hegel sur le cogito cartésien. In: Actes du colloque inter-national Descartes, 52(3), 639-652.
Derrida, J. (2008). The Animal That Therefore I Am (D. Wills, Trans). New York: Fordham University Press, 176 p.: 94
Descartes, R. (1996). Meditationes de prima philosophia. In: R. Descartes, OEuvres complètes, in 11vol. (Ch. Adam, & P. Tannery, Eds.). T. VII: Medita-tiones de prima philosophia, Obiectiones, Responsio, Epistola ad Dinet (pp. 3-90). Paris: Vrin.
Hart, J.G. (1998). Intentionality, Phenomenality, and Light. In: D. Zahavi (Ed.). Self-awareness, Temporality, and Alterity. Central Topics in Phenome-nology (pp. 59-82). Dordrecht: Springer Science+Business Media.: 81
Henry, M. (1963). L'essence de la manifestation. Paris: Presses Universitaires de France, 911 p.: 261
Henry, M. (2001). La Barbarie. Paris: Puf – Quadrige.
Hetherington, S. (2009). The Cogito: Indubitability without Knowledge? Prin-cipia: An International Journal of Epistemology, 13(1), 85-92.
Hintikka, J. (1963). Cogito, ergo sum as an inference and a performance. Phil-osophical Review, 72, (4), 487-496.
Ilyina, A. (2015). Deconstructive Turn in Transcendental Thinking. Sententi-ae, 33(2), 125-148. [In Ukrainian].
Ilyina, A. (2019). Derrida as an object of the history of philosophy: the concept of aporia in terms of the universality problem. Sententiae, 38(1), 6-26. [In Ukrainian].
Ilyina, A. (2020). Descartes sub specie transcendentalis: Kantian and Phenom-enological Retrospectives. Δόξα / Doxa. Zbirnyk naukovyh prac’ z filosofii ta filologii, 1(33), 20-49. [In Ukrainian].
Janicaud, D. et al. (2000). Phenomenology and the «Theological Turn»: The French Debate (B. G. Prusak, J. L. Kosky, Trans.). New York: Fordham Uni-versity Press, 245 p.
Kant, I. (1998). Critique of Pure Reason (P. Guyer, A. Wood, Trans:). Cam-bridge: Cambridge University Press, 512 p.
Laktionova, A. (2015). «Cogito ergo sum» I filosofija dii [«Cogito Ergo Sum» and Philosophy of Action]. Sententiae, 32(1), 88-99.
Lawlor, L. (2019). Jacques Derrida. In: The Stanford Encyclopedia of Philoso-phy (Fall 2019 Edition), E. N. Zalta (ed.). Retrieved from https://plato.stanford.edu/archives/fall2019/entries/derrida
Marion, J.-L. (1999). Does the Cogito Affect Itself? Generosity and Phenome-nology: Remarks on Michel Henry’s Interpretation of the Cartesian Cogito. In: Marion, Jean-Luc Cartesian Questions: Method and Metaphysics. (D.Garber, Trans.) (pp. 96-117). Chicago: The University of Chicago Press.
Mehl, E. (2012). Auto-affection et cogito. Sur le cartésianisme de Michel Hen-ry. In: S. Ebbersmeyer (Ed.). Emotional Minds. The passions and the limits of pure inquiry in early modern philosophy (pp. 31-50). Berlin: de Gruyter: 32
Morin, E. (1990). Computo, ergo sum. Chimères,N° 8, 1-20. Retrieved from https://www.persee.fr/doc/chime_0986-6035_1990_num_8_1_1161: 6
Savatovsky, D. (1985). Le cogito est-il un énoncé performatif? Langages, 77, 55-73.
Staudigl, M. (2012). From the ‘‘metaphysics of the individual’’ to the critique of society: on the practical significance of Michel Henry’s phenomenology of life. Continental Philosophy Review, 45(3), 339-361.
Welten, R. (2010). L’âme cartésienne de la phénoménologie. In: Moran, D., Sepp, H. R. (Eds.). Phenomenology,Volume 4: Selected Essays from Northern Europe, Traditions, Transitions and Challenges (pp. 275-303). Zeta Books.
Williams, F., Kirkpatrick, R. (1960). Translators' introduction. In: .J.-P. Sartre, The Transcendence of the Ego (F. Williams, R. Kirkpatrick, Trans.) (pp. 11-27). New York: Hill and Wang.
Zahavi, D. (2007). Subjectivity and Immanence in Michel Henry. In: Grøn, A., Damgaard, I., Overgaard, S. (eds.), Subjectivity and transcendence (pp. 133-147). Tübingen: Mohr Siebeck.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.