Анотація
Рецепція прагматизму у Франції є однією з історій, яку важко пояснити із суто теорійного, екзегетичного погляду, що зосереджується на аналізі філософських ідей авторів текстів і учасників дискусій. Прагматизм мав великий резонанс у Франції на початку XX ст. і потім інтерес до нього практично зник. Він знов нагадав про себе у 1980-х роках, завдяки зверненню до нього французьких представників аналітичної філософії, проте цей інтерес так і не забезпечив йому тривалої присутності у французькій філософській культурі. Французьку рецепцію прагматизму неможливо зрозуміти без реконструкції контексту – не лише теорійного, а й політичного, ідеологічного та інтелектуального, який відігравав визначальну роль у сприйнятті та оцінюванні цього напряму. Реконструкція цих контекстів з їхніми структурними опозиціями дала нам змогу пояснити чисельні парадокси рецепції прагматизму: його не-лінійну кар’єру, успіх, жваві дискусії, а потім забуття; визначення його як оновленого раціоналізму та, одночасно, як небезпечного, загрозливого ірраціоналізму; як ресурсу «нової філософії» та, водночас, як загрози національному інтересу, втіленому раціоналізмом і картезіанством; вписування його одночасно в неорілегійній рухи та в рухи підтримки демократії тощо. Контекстуальний аналіз рецепції прагматизму дав нам змогу побачити рецепцію як складний феномен міжкультурної і міжнаціональної взаємодії.
Посилання
Bayart, J.-F. (1996). L’illusion identitaire. Paris: Fayard.
Benda, J. (1975). La trahison des clercs. Paris: Grasset.
Bourdeau, J. (1909). Pragmatisme et modernisme. Paris: Félix Alcan.
Bourdieu, P. (2002). Les conditions sociales de la circulation internationale des Idées. Actes de la recherche en sciences sociales, 145, 3-8. https://doi.org/10.3917/arss.145.0003
Brunschvicg, L. (1901). La philosophie nouvelle et l’intellectualisme. Revue de métaphysique et de moral, 9(4), 433-478.
Crépon, M. (2022). Le désir de résister. Paris: Odile Jacob.
Charle, C. (1990). Naissance des « intellectuels»: 1880-1900. Paris: Ed. Minuit.
Descombes, V. (1979). Le même et l’autre. Quarante-cinq ans de philosophie française (1933-1978). Paris: Minuit.
Durkheim, E. (1955). Pragmatisme et sociologie. Paris: Vrin.
Durkheim, E. (1990). Les formes élémentaires de la vie religieuse. Le système totémique en Australie. Paris: P.U.F.
James, W. (2005). La volonté de croire. Paris: Les empêcheurs de Penser en Ronde.
Fabiani, J.-L. (1988). Les philosophes de la République. Paris: Minuit.
Fabiani, J. L. (1997). Controverses scientifiques, controverses philosophiques. Figures, positions, projets. Enquête, 5, 11-34.
Lacroix, B. (1976). La vocation originelle d’Emile Durkheim. Revue française de sociologie, 17(2), 213-245.
Ney, R. A. (1975). The origins of crowd psychology. Gustave le Bon and the crisis of mass democracy in the third Republic. London: Sage Publications.
Mauss, M. (1969). Œuvres, v. 3. Paris: Minuit.
Pudal, R. (2011). Enjeux et usage du pragmatisme en France (1880-1920). Revue française de sociologie, 4(52), 474-775.
Pudal, R. (2005). Durkheim et la réception du pragmatisme. Durkheimian Stadies, 11, 86-102.
Parodi, D. (1920). La philosophie contemporaine en France. Essaie de classification des doctrines. Paris: Félix Alcan.
Rawls, A. W. (2005). Epistemologie and Practice: Durkheim’s The Elemenatry Forms of Relgious Life. Cambridge: Cambridge University Press.
Robinet, A. (1972). Henri Bergson. Mélanges. Paris: P.U.F.
Le Roy, E. (1901). Sur quelques objections adressées à la nouvelle philosophie. Revue de métaphysique et de moral, 9(3), 292-327.
Schinz, A. (1909). Anti-pragmatisme. Paris: Félix Alcan.
Sorel, G. (1921). De l’utilité du pragmatisme. Paris: Félix Alcan.
Tiercelin, Cl. (1993). S. C. Pierce et pragmatisme. Paris: Presses Universitaires de France.
Yosypenko, O. (2024). Reception in philosophy as a social phenomenon: An attempt at theorization. Philosophical Thought, 3, 141-154.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.