Незавершеність концепції апокатастасису в ісихазмі та теорія Божественного контрнасильства

Анотація

Богословсько-філософське дослідження теми всезагального спасіння піднімає дискусійні питання в області співвідношення вічності й часу, онтології, антропології, ангелології, персоналізму та христології. Повертає у християнське теологічне поле обговорення проблеми джерела та сутності зла, складність трактування вічних пекельних мук та імперативу божественної любові, справедливості, всемогутності та промислу Божого, свободи волі, особистої відповідальності та пам’яті й самоідентичності, що є квінтесенційним, як для теоретичної науки, так і для духовного досвіду. Метою статті є дослідження гострих і невирішених питань концепції всезагального спасіння, спроба відновити науковий дискурс есхатології ісихастської традиції. Завданням – показати Євангельське підґрунтя Новозавітного імперативу Божої любові концепції апокатастасису. Абсолютною новизною є авторське пояснення, як може відбутися всезагальне спасіння на прикладі навернення апостола Павла, називаючи цей феномен Божественним контрнасильством любові, що є діаметрально протилежним насильству людського гніву чи бажанню справедливості, яке основується на помсті. У першому розділі цієї статті аналізується джерельна база дослідників даної теми. У другому розділі автор розвідки показує теологічну та філософську незавершеність аспектів апокатастасису і виявляє недоліки інфернальної концепції з оптики історизму, сучасного богослов’я і традиції ісихазму. Третій розділ присвячений авторській теорії Божественного контрнасильства як одній із можливих форма есхатону. У висновку представлені результати даного дослідження і зроблені наукові інтенції щодо розвитку богословського і філософського дискурсу теми універсалізму й ексклюзивіму.