Даймонологія совісті: від сократівських ідей до їх історико-філософського прочитання у поглядах Г. Гегеля, Г. Сковороди та П. Юркевича

Анотація

У статті крізь призму історико-філософського світобачення Г. Гегеля розглядається проблематика феномена совісті на матеріалі класичної античної філософії та її продовження в українській філософській традиції, втіленій у поглядах Г. С. Сковороди та П. Д. Юркевича. Даються різні способи постановки питання сутності існування такого феномена, як совість, та у чому полягає її відмінність і тотожність з мораллю, як загальним законом. Метою було прослідкувати цілісну лінію у філософському вирішенню цього питання та революційні і реакційні моменти у становленні поняття совісті за різних історичних умов. Саме реконструкція Г. Гегелем етапу становлення совісті в античному світі дає нам цілісне розуміння діалектичності існування совісті на різних історичних етапах. Для Г. Гегеля відмінність між мораллю та моральністю є очевидною у контексті проблематики совісті, яка є зовнішнім і внутрішнім законом (ідеалом) для людини. Тому більш конкретне формування та відокремлення понять моралі і моральності, протиставлення традиції і совісті, а також відокремлення суспільного та особистого ідеалу, будуть центральними темами данного дослідження.