Нездатність Поппера пояснити Платона: слабкість лібералізму в аналізі діалектики політичного платонізму

Анотація

Опинившись на початку ХХІ століття у світовій глобальній кризі, яку політичні системи сучасності вирішити не здатні, у політичній філософії знову стало актуальним питання щодо того, якою насправді має бути політика. Усе виглядає так, що в конкуренції політичних систем модерну переможців немає, а лібералізм повторює історію своїх попередників. З іншого боку, одним із цікавих наслідків цих подій є зростання інтересу до політики античності, де власне і відбулася генеза вчення про державу і політику, а це, в свою чергу, приводить до відродження ідей неоарістотелізму (неоплатонізму) у політичній філософії. Як наслідок, філософсько-політична спадщина Платона природньо потрапляє у фокус дискусій, а сам Платон стає однією з центральних її фігур. Кожна зі сторін дискусії апелює до Платона, намагаючись “скористатись” його спадщиною у власних цілях. З цієї причини, у Платона є як безліч послідовників, так і значна кількість критиків, голоси яких вже у ХХ столітті почали звучати все голосніше, серед яких найбільшу популярність набув Карл Поппер. Завданням цієї роботи є спроба проведення аналізу критики Поппером Платона, яку він переважно виклав у своїй книзі “Відкрите суспільство та його вороги”, а також представити альтернативну точку зору “захисників” Платона з подальшим порівнянням думок та підходів обох сторін з метою розкриття окремих елементів сучасного політичного неоарістотелізму та розуміння важливості платоново-арістотелівського підходу до політики у ХХI столітті. В цілому, думка Поппера стосовно “Держави” Платона багато в чому виявилась помилковою, а детальний аналіз цих помилок розкриває проблеми лібералізму. З іншого боку, проявляється політичне вчення античності в його новому розумінні. Сьогодні воно опосередковане знаннями всієї подальшої за античністю історією філософії та політичною практикою (пост)модерну, а розкриття окремих елементів цього вчення і є найважливішим результатом цієї роботи.