Родовід сучасної держави: уява, насильство, інституції

Анотація

Провідна ідея статті - окреслити роль уяви, насильства та інституцій у становленні сучасної держави, показати, що важливим виміром державотворення є образ самого себе, креативна здатність індивіда до символічного самотворення й самовідтворення. Символічний світ уявленої держави є продуктом символічно об’єднаних спільнот, випадковості й, водночас, частиною соціальних порядків. У статті чільне місце посідає концепція Норта, згідно з якою соціальні порядки визначають те, як суспільства обмежують і контролюють насильство. Перша модель соціальної організації визначається як «порядок обмеженого доступу», а друга – як «порядок вільного доступу». Відповідно формуються різні державні утворення: «природна держава», яка складається природним чином, згідно з логікою стримування насильства за допомогою обмеженого доступу, і «штучна», яка передбачає іншу логіку контролю насильства, а саме – за допомогою вільного доступу до економічних і політичних ресурсів. Зокрема, артикульовано тезу про неможливість автоматичного переходу від самодостатнього типу природної держави до сучасної держави з усталеною мережею демократичних інституцій. У статті згадану вище концепцію екстрапольовано на досвід розбудови української незалежної держави після невдалого путчу 1991 року. Наголошується положення, згідно з яким посткомуністичне суспільство в незалежній Україні здебільшого зберегло інституційну матрицю радянської імперії. Її головними прикметними ознаками були авторитарна управлінська вертикаль, другорядна роль правових механізмів, непідконтрольна суспільству наглядова інстанція. Автори вважають, що трансформаційна криза визначала умови і ціну входження різних перехідних країн не лише до цивілізаційного простору сучасної Європи, а й  до системи глобальних економічних, соціополітичних взаємозв’язків, зокрема зумовлювала зміни у мережі міжнародних інституцій. Вона визначала і визначає особливості формування національної ідентичності, стратегій легітимації у процесах функціонування сучасної держави-нації і, насамперед, розбудови новітньої української державності.