До реконструкції філософського дискурсу толерантності: європейський та український контексти

Анотація

Актуальність обраної теми статті зумовлена практичними та теоретичними причинами. По-перше, йдеться про важливість цілісного філософського осмислення толерантності як громадянської чесноти та сутнісної характеристики людського буття за умов євроінтеграційних прагнень України, формування вітчизняного громадянського суспільства. А, по-друге, про спробу виокремити найістотніші моделі концептуалізації ідеї толерантності в модерній та новітній філософській думці як усвідомлення неможливості толерантного, справедливого, людяного розв’язання соціальних та міжкультурних конфліктів без належної взаємної поваги, визнання гідності їх учасників. Визначення горизонтально-персональних та вертикально-інституційних вимірів толерантності, а також її морально-етичних та філософсько-антропологічних складових здійснено на засадах послідовної реконструкції праць провідних як західних, переважно європейських, так і вітчизняних філософів, що уможливить розуміння перспектив подальшого дослідження толерантності в контексті проблем визнання, свободи, справедливості, довіри та співчуття. Йдеться також про важливість та плідність осмислення толерантності як засадничої цінності та чесноти вільного демократичного суспільства: в контексті деліберативної демократії (Ю. Габермас), єдності, цілісності моральних норм та персонального досвіду (М. Попович), права людей на спротив (Дж. Ролз) та розбудови «критичної теорії толерантності» (Р. Форст, О. Гьофе). На засадах проведеного у статті дослідження автор доходить висновку про такі важливі особливості сучасного існування толерантності: її трансформацію від персонального до інституційно-правового, міжнаціонального втілення; життєво-важливу необхідність доповнення її юридичних вимірів моральною цариною, коли бути нетерпимим до іншого, особливого буття поступово стає не лише незаконним, а й аморальним.