Анотація
У статті доводиться, що тотальна еклектика постмодерну, моністична еклектика протомодерну є в принципі тотожними. Такими є й монізм тотального плюралізму, і монізм орнаментального дифузного дискретного колажу. Маємо зрозуміти, що еклектика середини ХІХ століття, еклектика як завершення постмодерного праксису – це є один і той самий тип, який визначається в культурі як маньєризм. Він може мати різні ознаки, різні феноменологічні конфігурації, але його сутність полягає в тому, що це симбіоз, це еклектика, це надсистема, це трансформація попередніх систем, коли не одна, а кілька систем стають елемантами в загальному поєднанні композиційної єдності і коли виникає саме те, що ми називаємо симбіозом.
Посилання
2. Bychkov V.V. Éstetyka. – M., 2002. – 556 [4] s.
3. Dzheymison F. Postmodernizm abo lohika kulʹtury piznʹoho kapitalizmu : Per. z anhl. Petra Denyska. – K., 2008. – 504 s.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.