Історико-філософський аспект становлення екологічного знання

Анотація

У статті здійснено ретроспективний розгляд проблеми взаємодії людини й природи з метою з’ясування змістовного аспекту екологічного знання в період Нового часу. Актуальність теми дослідження зумовлена потребою в історико-філософському осмисленні екологічного знання, основою якого має бути розуміння природи як найвищої цінності життя. Показано, що у період Нового часу особливістю розвитку екологічного знання є механістичне уявлення про природу, можливості її приборкання та споживацьке використання природних багатств людиною як необмежених, що розглядається в працях І.Ньютона, Ф.Бекона, Р.Декарта, І.Канта, Г.Гегеля, Л.Фейєрбаха та ін. Екологічні знання виникають на підставі усвідомлення взаємодії людини з природою. Таким чином, природа й суспільство перебувають у складному взаємозв’язку, основою якого є практика, а її складовою – пізнавальна та виробнича діяльність людини. Зважаючи на це, природа розглядалась як об’єкт виробництва, а екологічні знання – як знання про володіння природою на користь суспільства. На противагу цьому нове визначення екологічного знання на основі принципу ековіталізму, тобто абсолютної цінності життя має орієнтувати на збереження й відновлення природи в процесі діяльності людства і стати новою засадою екологічної освіти.  Водночас нова соціальна, економічна, політична, культурна ситуація, в якій нині перебуває українське суспільство, має низку світоглядних, методологічних питань стосовно екологічного знання в освітньому процесі, екологічних загроз тощо. Усі вони потребують ґрунтовного філософського осмислення, а це є завдання саме філософії освіти.