КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ КОНТЕКСТИ РОЗВИТКУ КОЙНОНІЙНОЇ СОЦІАЛЬНОСТІ

Іщук Н.В.

АНОТАЦІЯ

Досліджується становлення та розвиток традиції християнської койнонії-громади як діалогічної форми соціальності: від часів перших століть християнства до доби Нового часу. Доведено, що койнонійний тип соціальності, сформувавшись за часів есхатологічного християнства, заснований на безпосередньому не відчуженому спілкуванні в модусах «учнівство» та «братство». За мірою трансформацій християнської громадськості та перетворенням християнства на державну релігію, відбулося посилення діалогу церкви з державою. Християнська громадськість перетворилася на об’єкт впливу й патерналістського піклування з боку означених комунікуючих сторін. Поступово формалізувався й статус православної громади, яка набула топологічних і організаційних конотацій: спочатку у зв’язку з її міським розташуван-ням; потім із приналежністю до певного храму як осередку громади. Це й ознаменувало поступовий перехід від громади-койнонії до сучасної моделі – громади-парафії. Більш точно, враховуючи не лише парафіяльний, а й рівень єпископської громади – громади-еклезії. Що й узасадничило семантичний «дрейф» – від співжиття християнської громадськості як братерства у бік його топологічного (такого, що при-кріплено до певного місця) або ж організаційного (такого, що прикріплено до організації) функціонування. Реформація поєднала християнську соціальну традицію з новою капіталістичною реальністю. Реформаторський рух XVI ст., ставши бунтом проти клерикалізму та ієрархічного свавілля, утворив новий консенсус між кліром та громадою, намагаючись відтворити первинний зразок громади-койнонії. У подальшому відбулися процеси адаптації протестантських церков до новочасних умов – у діалозі як з державою, так і з громадянським суспільством.

КЛЮЧОВІ СЛОВА

діалог, громада-койнонія, громада-парафія, громада-еклезія, соборність

ПОВНИЙ ТЕКСТ

PDF (українська)

ПРИСТАТЕЙНА БІБЛІОГРАФІЯ ДСТУ

1. Бергсон А. Два источника морали и религии. – М. : Канон, 1994. – 384 с.2. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Вебер М. Избранные произведения. – М. : Прогресс, 1990. – С. 61–272.
3. Донини А. У истоков христианства (от зарождения до Юстини-ана). – М. : Политиздат, 1989. – 365 с.
4. Кардинал Гьофнер Йозеф. Християнське суспільне вчення. – Львів : Свічадо, 2002. – 304 с.
5. Кирило (Говорун). Мета-еклезіологія : хроніки самоусвідомлення Церкви / Кирило (Говорун), архимандрит. – К. : Дух і Літера, 2018. – 328 с.
6. Николин А. Церковь и государство (история правовых отоношений). – Издание Сретенского монастыря, 1997. – 430 с.
7. Преп. Дорофей, авва Палестинский. Душеполезные поучення и послания с присовокуплением вопросов его и ответов на оные Варсонофия Великого и Иоанна Пророка. – Минск : Изд-во «Белорусский Дом печати», 2006. – 208 с.
8. Релігієзнавчий словник // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.ukr.vipreshebnik.ru/religieznavstvo/2415-religieznavchij-slovnik-p.html
9. Сковорода Г. Сочинения: В 2-х тт. – Т. 2. – М. : Мысль, 1973. – 486 с.
10. Тьоніс Ф. Спільнота та суспільство. – К. : Дух і Літера, 2005. – 262 с.
11. Флоровский Г., прот. Догмат и история. – М. : Издательство Свято-Владимирского Братства. – 1998. – 487 с.
12. Цыпин В.А. Церковное право. – М. : Изд-во МФТИ. – 1996. – 442 с.

Запись опубликована в рубрике Редакційна колегія. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>